Drs 5001 кардшаринг, кардшаринг рикор Чудесная бюджетная организация свадьбы проволочный лоток сетевое оборудование блок розеток 19 работа в Запорожье подработка киев Качественно и быстро осуществим ремонт бамперов москва. Автосервис Helios Auto ВАО спининговые снасти
Четвер, 28.03.2024, 21:18
Головна | Реєстрація | Вхід

Погода

Погода в Україні

Календар новин

«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Форма входу

Вітаю Вас Гость!

Пошук

Наше опитування

Чи бували Ви в Маріямполі?
Всего ответов: 334

Кнопка сайту

Маріямпіль - місто Марії

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
VIII.Освіта, виховання, медицина
1. З історії школи та дошкільних закладів

Маріямпільська школо, колисанко дитинства,

Ти мудрістю добра, матусе моя,

Ті зерна науки, що ти засіваєш,

Колосяться буйно на ниві життя.

Марія Пікуляк


Галичина ввійшла до складу Австро-Угорщини у 1772р. внаслідок першого поділу Речі Посполитої. Стан освіти на галицьких землях, про які пише М.Возняк у своїй книзі „Як пробудилось українське народне життя в Галичині за Австрії”, виданій у Львові в 1924р., не був у належному стані. А добробут людей неможливий без доброго шкільництва. Австрійський уряд 13 травня 1773р. видає декрет надвірної канцелярії про школи під назвою „Пефгенський акт.” Першим губернатором Галичини із центром у Львові був граф А.Пефген, звідси і походить назва акту. Згідно цього указу відкривалися три види народних шкіл: однокласові „парафіяльні” з рідною мовою навчання, трикласові „тривіальні” і чотирикласові „нормальні” з німецькою мовою навчання. Як рідна мова вводилася церковнослов'янська з українською вимовою. У 1776р. організовано окрему шкільну комісію для Галичини. Пізніше, у 1781р. австрійський уряд затвердив „Положення про приватні середні міські школи та гімназії”. Згодом середні школи перетворюються у гімназії з німецькою мовою навчання, а з 1805р. - із польською мовою навчання. Українська мова практично була витіснена з системи шкільної освіти, а також з усіх громадсько-культурних закладів.

Перша згадка про школу у Маріямполі датується 1819р., коли нею опікувалися сестри милосердя. Пізніше, у 1838р. відкривається трикласова „тривіальна” школа, згадується також у цей час однокласова „парафіяльна” школа для хлопчиків і дівчат (1832р.) У 1850р. відкрилася народна школа. Згідно з статистичними даними у „тривіальній” школі в 1864р. навчався 101 учень, із них 28 дівчат, але всього дітей шкільного віку налічувалось 336. Тільки одна третина дітей мала змогу навчатися. Викладав у тих роках всі шкільні предмети учитель Ігнатій Спирідович. У 1890-1895р. „тривіальною” школою опікуються сестри милосердя. Можливо, з самого відкриття вона утримувалася коштом громади та монастиря сестер милосердя, а із однокласової „парафіяльної” стала трикласовою „тривіальною”. Через два роки, у 1897р. у письмових джерелах згадується вже чотирикласова „нормальна” школа, з трикласовими курсами ведення сільського господарства. У ній викладали директор Ян Форович і вчителі Юлія Богачевська, Еміль Богачевський, Фердинанд Балицький і Ольга Мотюк.

У 1912-1914 роках у Маріямполі продовжує функціонувати чотирикласова школа з польською мовою навчання і сільськогосподарськими курсами. Діяла вона й після війни. У Шематизмі греко-католицької Станиславівської єпархії за 1925р. є інформація про шестикласову польську школу, де також навчали і ведення сільського господарства.

Подальша історія школи пов'язана з іменем римо-католицького священика Марціна Босака. Завдяки йому та стараннями парафіян у Маріямполі збудований новий будинок для семикласовоії школи, яку відкрито у 1930р. У майбутньому школа стає культурним і освітянським осередком для маріямполян та селян навколишніх сіл. Першим директором новозбудованої школи був уродженець с. Побережжя Ф.Барта. 


Вчителі й учні Маріямпільської школи
(в центрі у першому ряду - директор Ф.Барта). 1930р.

До цієї школи ходили як поляки, так і місцеві українці. Випускникам видавався атестат. Чимало маріямпільців зберегли в своїх сімейних архівах ці свідоцтва. Паралельно з Маріямпільською школою III ступення існувала початкова школа у с.Вовчкові. Дітям в кінці навчального року видавалось „Zaswiadczenie szkolne”.

Після закінчення Маріямпільської школи багато випускників вступали на навчання до Станиславівської гімназії. Одними з перших учнями гімназії стали Ярослава Семенович та Галина Туркевич. Навчальний заклад був платним, тож не кожний мав можливість вчитись, але оскільки батько Я.Семенович був мулярем, то мав змогу оплачувати доньчине навчання. У 1943р. Ярослава Семенович закінчила Державну учительську семінарію з українською мовою навчання і стала першою вчителькою з Маріямполя. Працювала вона у Побережжі з 1941 по 1943 роки. З 1944 по 1950 роки була вчителькою початкових класів в Маріямполі. Серед найвідоміших її учнів — М.М.Минта, В.І.Боцюрко. На той час педколектив школи очолював К.Монастирський. Це була дуже культурна та інтелігентна людина. Тоді ж вчителем початкових класів працював Василь Нестерак. У школі і поєднали свої серця Ярослава Семенович та Василь Нестерак. Німецьку мову викладав місцевий вчитель Володимир Кочут. Працювали у школі в той час і євреї. Зокрема, вчителем математики був єврей. 


Свідоцтво про закінчення школи Я.Семенович. 1937р.


Педколектив Маріямпільської семирічної школи
(в центрі у першому ряду - директор К.Монастирський,
в другому ряду третя зліва - Я.Семенович). 1947р.

Після закінчення семикласної Маріямпільської школи випускники були змушені у 8-10 класи ходити у с. Єзупіль.

З 1946р. поряд з семикласовою школою у Маріямполі діяла зоо-ветеринарна школа, в якій можна було здобути середню спеціальну освіту. Після її закінчення випускникам присвоювались кваліфікації „Зоотехнік” та „Молодший ветеринарний фельдшер”. В період було сформовано 4 групи ветфельдшерів і 4 групи зоотехніків по 30 чол. У цій школі навчалися учні з цілої області. Навчальну практику студенти проходили у щойно організованих колгоспах та власному підсобному господарстві. Жили по квартирах, так як спеціального житла у вигляді гуртожитків не було.

Знаходилася зоо-ветеринарна школа у теперішньому приміщенні дільничої лікарні. Її випускниками стали: О.Брунарська, І.Шкредко, Ю.Тихонь, О.Бідочко, І.Саланчий та інші.

При МТС у Маріямполі з 1947р. по 1949р. діяла також школа механізаторів, де молодь навколишніх сіл здобувала професію трактористів і водіїв. Першими її випускниками були жителі с.Маріямпіль Роман Фалько і Григорій Васильків. 


Перші курсанти школи механізаторів

Потужну матеріальну базу мав у 50-60-х роках і дитбудинок. В кінці 50-х років в дитбудинку навчалося більше 200 дітей, у 1961 році їх було вже 242.

У 1950р. у Маріямполі відкрито середню загальноосвітню школу, а через два роки відбувся перший випуск десятикласників. На той час в ній навчалося більше 500 учнів. Першим повоєнним директором середньої місцевої школи був П.Пасічний, а першими її випускниками - Й.Т.Шкредко, Г.Т.Хмель, Т.П.Гавран, Е.О.Нестерак, С.М.Чапуга.

Роки летять... Минуло більше півстоліття, як школа відсвяткувала свій золотий ювілей. За цей час змінилось 14 директорів.

Неординарними постатями на цій посаді були: .В.М.Добровольський, Л.А.Добровольська, В.О.Чаграк. Вони мали надзвичайні організаторські здібності, користувалися авторитетом серед педагогічного колективу та громадськості села.

Подружжя Добровольських головний акцент у своїй роботі робило на здобутті учнями міцних знань. Їхні вихованці були переможцями районних та обласних олімпіад. Ці педагоги започаткували період масового здобуття маріямпільськими учнями вищої освіти. В.М.Добровольський (1957-1966) був організатором художньої самодіяльності і солістом хору, любив народну пісню. А ще фанатично любив спорт і цю любов до спорту прищеплював учням. Багато праці у своїх вихованців вклав і В.О.Чаграк (1975-1984). За його керування школою було впорядковано шкільне подвір'я, а у 1979р. побудовано навчальні майстерні. Колеги по роботі говорили про нього як про вихованого, культурного, уважного керівника, який завжди підтримував ініціативу вчителів.

У напрямку розбудови школи працював і директор М.Й.Рущак (1967-1975). Зокрема, у 1977р. його стараннями було побудовано спортивний зал школи.

Протягом 50 років у школі трудилося багато творчих і талановитих педагогів. В першу чергу слід назвати заслужену вчительку України, викладача англійської мови Є.І.Брегін, яка підготувала багатьох своїх послідовників - вчителів англійської мови: І.Тарасевич, С.Горбату, Ю.Шекету.

Ентузіастом творчих і цікавих починань, переможцем районного конкурсу „Вчитель року” (1992) була вчитель-методист, старший вчитель Л.М.Сабецька. Творчо трудилися на педагогічній ниві М.І. Минта - відмінник освіти України, Г.В.Бараболюк - вчитель зарубіжної літератури, В.П.Дутчак - вчитель вищої категорії. Чимало років свого життя присвятили школі Шпірак Я.Т., Какалець Е.П., Пастернак М.Ф., Шийко Н.3., Брунарська О.І., Кочут Я.І. 


Вчителі - випускники Маріямпільської школи

45 років пропрацювала в школі самодіяльний композитор, вчителька музики М.М.Пікуляк. З її ініціативи у школі створено колектив художньої самодіяльності. Вона є автором понад 60 пісень, з них 20 духовних, Її пісні варто видати окремою збіркою. Люблять односельчани пісні вчительки про село - „Маріямпіль коханий”, „В містечку Марії”, „Золотий ювілей”, присвячену 50-річчю середньої школи, „Дарунок на ювілей” до 625-річчя села, Послідовниками М.М.Пікуляк стали: О.М.Чернецька, Я.П.Головчак - викладачі музичної школи в м.Івано-Франківську, І.М.Кривак - музичний керівник дитячого садка в м. Івано-Франківську, С.Й.Заєць - завідувач відділу фольклору та етнографії обласного методичного центру. Та найбільшим творчим здобутком вчительки є таланту оперної співачки в своїй учениці Ірині Каменецькій, нині випускниці Одеської консерваторії.

20 років навчала рідної мови та літератури маріямпільських учнів вчитель-методист М.М.Гринів. У своєму житті вона захоплювалась тими, хто творив духовні цінності. Була позаштатним кореспондентом журналу „Українська мова і література в школі”, У цьому журналі, обласній учительській газеті „Поліття”, збірнику „Майстерність словесника” друкувала свої вірші, статті з власного досвіду роботи. Вона автор пісні про Маріямпіль, з її ініціативи створений драмгурток, який неодноразово був переможцем районних і обласних олімпіад. Мирослава Гринів мала дар піднятися до високої поезії, але, як свічка, передчасно згасла. Нею в житті постійно керувала любов до Бога, до матері, до рідної землі, до тих, кого виховувала. Вже будучи хворою, вона написала:

Ці довгі, безконечні і безсонні ночі –

Страждань і мук ви свідки, і несплачених гріхів.

Лиш дочекатись ранку просять мої очі,

У молитвах нічних жадають прощення боргів.

Та свічка гасне, вже, здається, догоряє.

Хвороба все сильніше болем тіло обійма.

Ще тільки мозок гарячково вірш складає

І серце б'ється так, ніби загрози ще нема.

(Із збірки М. Гринів „Сповідь душі”)

Проходили роки, змінювався педагогічний колектив, у класи приходили нові учні, але школа незмінно кожного року зустрічала і проводжала своїх випускників. Цікавими є статистичні дані, зібрані теперішнім директором школи В.Й.Тихонь, що стосуються історії навчального закладу. Всього протягом 50 років атестат про середню освіту здобули 1200 учнів. З них золотою медаллю нагороджено 27, срібною - 18 учнів. Першою медалісткою була Н.Туркевич. Вищу освіту здобув кожний 5 випускник, який одержав середню освіту, серед них кожний 17 - інженер, кожний 22 - вчитель, кожний 50 - лікар.

Славна маріямпільська земля додавала їм сили і наснаги у нелегкому житті за межами рідного села, рідної школи.
Учителі стараються віддати учням теплоту своїх сердець, багаж знань, які б допомогли їх вихованцям піти у світ дорослих і не загубитися, пам'ятати про школу, її вчителів і про те, що вони родом з мальовничого і старовинного містечка Маріямпіль, яке живе, розвивається і квітне.

Випускниця школи, а згодом її директор В.Й.Тихонь любить говорити: „Не так важливо, хто вони, ці люди кількох поколінь, що вийшли з однієї домівки, - Маріямпільської середньої школи, важливі їх цінності - доброта, щирість, милосердя”.

Дошкільне виховання дітей у Маріямполі здійснювалось у дитячих садках. Із 50-х років на території сільської ради діяли два колгоспних (у селах Маріямпіль і Вовчків) та один державний садки. Розміщувались вони у спеціально пристосованих приміщеннях.

Діти колгоспників відвідували колгоспні садки, а діти працівників державних установ та організацій - державний садок. На той час до садочків залучалися майже всі діти села. Харчування та утримання дітей в колгоспних садках було безплатним (за рахунок колгоспних прибутків), а в державному садку утримувались діти за рахунок батьківської плати та бюджетних коштів. У серпні 1976р. було закінчено і здано в експлуатацію приміщення для садка-ясел на 140 місць. В той час у садку працювало 4 групи (80 дітей). На даний момент більша половина приміщення пустує, садок відвідує мало дітей, Оскільки батьки неспроможні здійснювати оплату. З постійно діючого дошкільний заклад перетворився у сезонний. Завідуючою садка зараз є Тетяна Гармата. Вихователями у ньому працювали С.Хованець, Д.Регей, медсестрою - Н.Грушецька.

2. Дитячий будинок

Відразу після закінчення Другої світової війни в колишньому мнастирі сестер милосердя був відкритий дитячий будинок, який до 1978р. Кількість дітей у ньому коливалась від 150 до 180. Тут виховувались діти-сироти, діти з багатодітних та малозабезпечених сімей і навіть діти, батьки яких були сектантами. Вони перебували на повному державному утриманні, а навчались у сільській десятирічці. Всім запам'яталась вихованка Марія Савчак, в якої через віросповідання батьків життя могло закінчитись трагічно. Батьки мали принести її в жертву своєму „богові”. Завдяки втручанню органів освіти життя дівчини вдалось врятувати і такі випадки були непоодинокі. В Маріямпільському дитячому будинку М.Савчак знайшла свою другу сім'ю і стала прекрасною ученицею. 


Вихователі і вихованці дитячого будинку
(в центрі другого ряду - директор П.І.Плачинда). 1951р.



Юннати дитячого будинку. 50-і роки


Навчання механізаторів у дитячому будинку.
50-і роки

Після війни вихованці дитячого будинку жили впроголодь в дуже важких умовах. Траплялося, що вони навіть відбирали у школі їжу у місцевих дітей. Серед зими діти ходили в галошах. Було багато переростків. І тільки з приходом у 1950р. на посаду директора П.І.Плачинди рівень життя і навчання вихованців значно покращився. В той час сільські діти уже заздрили дітям із дитячого будинку, яким на перервах у школу приносили сніданки, булочки, солодощі. Директор будинку особливий акцент робив на суспільно-корисній праці: діти обробляли поля, працювали в майстернях, мали пасіку. Ще й досі росте сад, посаджений вихованцями під керівництвом працівника дитбудинку, учасника Другої світової війни Івана Михайловича Копея. Вже багато років до нього приїжджають колишні вихованці. Він не мав спеціальної освіти, але мав добре і чуйне серце, вмів працювати з дітьми.

Часто зустрічає вихованців на своєму подвір'ї колишня працівниця дитячого будинку Ганна Басалига, яка навчала їх готувати їжу, прати, пришивати ґудзики.

При функціонуванні дитбудинку не було проблем з організацією концертних програм у місцевому Будинку культури. Вихованці вміли співати, декламувати. При дитячому будинку був духовий оркестр, яким керував І.Посацький. Працювала художня студія (керівник Соколов), 6 вихованців якої стали професійними художниками, серед яких Микола Бойко був удостоєний звання „Заслужений художник України”.

Здебільшого діти вчилися до 9 класів. Після закінчення школи дівчат відправляли на ткацькі фабрики в м. Іваново, а хлопців — на шахти Донбасу. Однак, було багато талановитих дітей, які закінчували середню школу і здобували вищу освіту. Вчителями стали Марта Кулик, Оксана Іванів та багато інших, Завдяки своїй наполегливості вихованець Маріямпільського дитячого будинку Зеновій Васильович Дума став доктором медичних наук, професором. Зараз він працює в Івано-Франківській медичній академії на кафедрі терапії факультету післядипломної освіти. Добрими словами відгукуються вихованці про своїх вихователів — Г.Терлецьку, Д.Регей, М.Гишту, медпрацівника — П.Брунарського. 


Зеновій Дума

Багато зусиль і старань у вихованні дітей доклали колишні директори О.Г.Степанець та М.І.Камрат. Сьогодні у колишньому дитбудинку розміщується виправна колонія, але хочеться вірити, що з часом ця будівля знову наповниться дитячим сміхом.

3. Медицина

Надання стаціонарної медичної допомоги у Маріямполі почалося після заснування монастиря хариток.

Фактично сестри милосердя були першими фаховими медпрацівниками. Польща була другою країною після Франції, де харитки почали надавати кваліфіковану допомогу. Спочатку медичну освіту вони здобували у Франції, але вже з 1711р. французький персонал замінювався місцевими кадрами. У Варшаві було відкрито семінарію - прообраз сьогоднішнього мед-училища. Власне, харитки, як медичні сестри, працювали в Галичині у трьох монастирях – у Львові (з 1741р.), Маріямполі (з 1746р.) і Бродах (з 1769р.). Скрізь разом з закладами для сиріт та дітей, вони провадили лічниці.

Маріямпіль був першим містечком на Прикарпатті, у шпиталі якого надавалась стаціонарна медична допомога. Його заклала француженка Барбара Герард, яка крім маріямпільського, відкрила чотири шпиталі у Польщі.

У 1810-1833 роках при монастирі діяла жіноча мед сестринська школа, де готували медиків для цілої Галичини.

У 1800р. харитки лікували 90 хворих. У кожній палаті сестри влаштували маленький вівтар для молитви. Пацієнти мали до вжитку: 350 сорочок, 70 простирадл, 100 пошивок на подушки і 45 пошивок на ковдри. Кожному хворому виділяли власну цинкову миску, ложку, банячок для води і мензурку на ліки.

Розпорядження про прийом пацієнтів давала керуюча сестра або її заступниця. В ургентних випадках прийняти хворого могла кожна сестра. За три роки (1812-1814) в шпиталі монастиря поправляли здоров'я 1073 хворих, з них вилікувалось 1002, померло 40.

Тяжкі часи пережив шпиталь під час Першої світової війни. Після відходу царських військ він заповнився інфекційними хворими - виникла епідемія холери. У червні 1916р. почалася епідемія тифу. Його жертвами стали і сестри милосердя, що заразилися, доглядаючи хворих: Альбертина Куш, Кароліна Пельц та Бальбіна Привендська. Померли також 4 сироти.

Після Другої світової війни в Маріямполі діяли поліклініка, пологовий будинок, туберкульозна лікарня. В 1961-1962 роках на місці резиденції римо-католицького священика добудовано ще один корпус і, таким чином, дільнична, лікарня розширилася до 70 ліжок. Вона мала терапевтичне і дитяче відділення.

Першим лікарем, вихідцем із Маріямполя, була Теофілія Чернецька. Вона користувалась великим авторитетом у населення. Це був знаючий, грамотний спеціаліст. З 1954р. на посаді головного лікаря працював відмінник охорони здоров'я, чудовий відданий своїй роботі хірург Степан Петришин. Завдяки його старанням у 1987р. побудовано нову поліклініку. Діапазон операцій був різноманітним, проводились і складні оперативні втручання: з приводу виразкової хвороби шлунка, запалення жовчного міхура та інші. 


Лікар-терапевт Теофілія Чернецька


Медпрацівники (в першому ряду третій справа
головний лікар С.Петришин) 1960р.

Лікарня працювала дуже інтенсивно. Щодня проводилось 2-3 операції. Красномовний і такий факт: у 1962р. у пологовому будинку прийнято 392 осіб. Якраз у цьому році акушером-гінекологом почала працювати Юлія Гавран. На цій посаді вона перебувала до 1979р., коли, у зв'язку з реорганізацією, пологовий будинок закрили. З того часу і по сьогоднішній день вона готова в будь-який час допомогти породіллям й новонародженим, яких, на жаль, з кожним роком стає у Маріямполі все менше і менше.

З 1974р. по 1986 рік терапевтом працював Михайло Кулаєць. Сьогодні він заступник начальника управління охорони здоров'я Івано-Франківської обласної державної адміністрації.
Не можна обминути згадкою і середній медичний персонал. Десятки років пропрацювали в лікарні медичні сестри Р.Ф.Совтус, М.Й.Дубас, Г.Р.Синовець, рентгентехнік В.С.Шийка, стоматолог І.М.Яремак. Добрих слів заслуговують молодші медсестри Г.Дохняк, І.Копей. На жаль, сьогодні кількість ліжкомісць скоротилась до 20, зменшились і об'єми надання медичної допомоги у поліклініці. Зараз у Маріямпільській дільничній лікарні налічується 30 працівників.