Маріямпіль - місто Марії
Меню сайту
Погода
Календар новин
| « Квітень 2024 » | ||||||
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |
| 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 |
| 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 |
| 29 | 30 | |||||
Пошук
Наше опитування
Кнопка сайту
Статистика
Розшифруванням назв населених пунктів займається наука топоніміка. Але ще задовго до її виникнення, намагаючись пояснити походження назви своєї малої батьківщини люди придумували легенди, в яких частково збереглися уривки подій, що мали місце в історії міста чи села.
На відміну від інших поселень топонім Маріямпіль має прозору етимологію. Він утворився від християнського церковно-календарного імені Марія. Відомо також, яка саме Марія „дала” своє ім'я новозакладеному містечку. Про це повідомляє давня легенда такого змісту.
Під час татарського нападу один із польських можновладців, великокоронний гетьман Станіслав Ян Яблоновський потрапив в оточення ворога. Шукаючи порятунку, разом із конем він кинувся у Дністер. Йому вдалося допливти до протилежного берега, але кінь ніяк не міг вибратися на сушу. Гетьману загрожувала смерть або неволя. Тоді у розпачі він закричав: „Ісусе, Маріє, порятуйте мене!” Після цього кінь стрілою вискочив на берег. Вцілілий гетьман, в подяку за порятунок, перейменував надане йому королем містечко Божий Видок-Вовчків у Маріямпіль.
Більшість науковців також схиляються до думки, що сучасну назву населеному пункту дав ще його засновник Станіслав Яблоновський. Зокрема, О. Чоловський та інші польські історики твердили, що перейменування населеного пункту в Маріямпіль слід пов'язувати з цим відомим воєначальником. За словами краєзнавця І. Драбчука село назване „... на честь Матері Божої Марії за прикладом Єзуполя - „міста Ісуса”, що знаходився на іншому березі Дністра”. Повідомляє про це й достовірний історичний документ. Польський дослідник В. Урбан у давніх актах маріямпільської парохії відшукав відомості про те, що Станіслав Яблоновський у 1691р. село Божий Видок перейменував на Маріямпіль. Заперечують ці відомості тільки дані львівського науковця П. Сіреджука. У одній із публікацій він зазначав, що містечко дістало назву Маріямпіль у 1677р. Однак науковець не подав посилання на джерело, тому не можна говорити про достовірність цієї дати.
Найвірогідніше, що дійсно Станіслав Яблоновський назвав свій новий населений пункт іменем Діви Марії, якій завдячував своїм чудесним спасінням. Додатковими стимулами для надання містечку цього імені було те, що можновладець привіз у місто чудодійний образ „Рицарської Богоматері”, який фактично став його символом. Вірогідно, що не останню роль у перейменуванні відіграло сусідство міста Ісуса - Єзуполя, який отримав свою назву близько 1594р.
У 1946р. Маріямпіль перейменували на Маринопіль, як і аналогічні населені пункти у Кіровоградській, Волинській і Дніпропетровській областях. Цей топонім утворився внаслідок перекручення і невдалого перекладу російською мовою назви населеного пункту. За результатами сільського референдуму від 30 березня 2003р. та рішенням сесії сільської ради від 4 квітня того ж року відновлено стару назву села - Маріямпіль.
Назва сучасного присілка Маріямполя - Вовчкова, не виключено, утворена від слов'янського імені Волчко, яке міг носити перший осадник чи власник поселення. Але не варто відкидати й версію про походження цього топоніма від назви тотема племені, що тут проживало - вовка. Підтверджує цю гіпотезу і той факт, що у XV столітті село в історичних документах згадується як Вовче.
За припущенням українських та польських істориків, у ХIV-ХV століттях, а може й раніше, на землях Маріямполя розташовувалося поселення Чортополь. Разом із сусідніми осадами Чешибісами (сучасний Єзупіль) та Вовчковом воно утворювало кущ поселень, що уособлювали у своїх найменуваннях демонічні сили. Деякі дослідники висунули припущення, що ці топоніми могли виникнути тільки в дохристиянську епоху: за язичницькими віруваннями, подібні назви служили своєрідними заклинаннями, що відвертали увагу злих духів, які могли наробити шкоди мешканцям. На думку івано-франківського краєзнавця Р. Гандзюка, причина появи даних топонімів полягає в тому, що жителі Чортополя, Вовчкова та Чешибісів не приймали християнства, а дотримувалися поганських традицій та обрядів. Християни називали місця, де оселялися такі люди, нечестивими термінами. Лише після остаточного утвердження нової релігії язичницькі найменування замінюють християнськими. Одне з них, очевидно, на честь утвердження перемоги християнства над язичництвом було назване Божий Видок.
Досить цікаві назви отримали маріямпільські мікротопоніми. Назви вулиць мають зрозуміле значення, а от розшифрувати назви деяких урочищ не змогли навіть старожили.
Назви вулиць
| Сучасна назва | Етимологія топоніма |
| Долина | Місце названо за особливістю рельєфу |
| Друге передмістя | Місце давнього ремісничого кварталу |
| За муром | Місце названо за особливістю розташування щодо замкових мурів |
| Над горою | Місце названо за особливістю рельєфу |
| Перше передмістя | Місце давнього ремісничого кварталу |
| Псярня | Місце давнього утримання мисливських собак |
| Слобода | Поселення колоністів, що на певну кількість років звільнювалися від податків та виконання повинностей |
Назви урочищ
Сучасна назва Етимологія топоніма Барсів Вістрів Ворониця
Гінки Місце, де гніздилися ворони
Поле, що має стрімкий схил Гниле Додатки Поля Доплищів Місце допливу під час паводку вод Дністра Заспа Місце, де за легендою заснула міська сторожа Копань Місце, де проводили захоронення хворих тварин Липи Місце липового лісу Міські ниви Місце, де мали поле жителі міських кварталів Панська Нива, що належала власнику містечка Під гаєм Місце названо за особливістю рельєфу Піддіброва Місце названо за місцезнаходженням щодо діброви Підоспася Місце, де випасали худобу Рінь Місце, що часто заливалося водами Дністра Свидова Сім'янків Сіножать Місце названо за особливістю використання Сосни Місце давнього соснового лісу Стрижевиця Пагорб, на якому знаходилася сторожова вежа Тополина Місце давнього тополиного лісу
2. Первісні поселення: Чортополь, Вовчків, Божий Видок і передумови закладення міста Маріямполя
Із досліджень археологів відомо, що первісне селище доби Глицько-Волинського князівства (ХІІ-ХIIIст.) знаходилося на високій кручі над Дністром й було добре укріплене. Про це свідчать перекази, археологічні знахідки й спогади емігрантів-маріямполян. Не виключено, що воно мало назву Чортополь. За переказами, записаними краєзнавцем І. Драбчуком „гарне і надійне з оборонної точки зору місце у ХІІІ ст. облюбував для себе галицький князь Данило Галицький, який і збудував тут замок для себе чи одного зі своїх синів”. Легенди повідомляють, що на замковому подвір'ї ще з княжої доби стояла дуже глибока криниця. Польський дослідник С. Гайковський писав, що викопали її полонені татари. Учитель із сусіднього з Маріямполем села Побережжя В. Кушинський у своїх спогадах зазначав, що криниця мала глибину 63 метри, її стінки були викладені тесаним каменем. Води у 1927р. в ній не було, але біля цямрин зберігалося відро. Переповідав педагог і давню цікаву легенду, пов'язану зі студнею:
„Криницю ту копали і будували татари-бранці, як невільники якогось власника того оборонного замку, Чортополем ще тоді званого. Невільники-робітники, розглянувшись в терені, постановили втекти. Берег гори, що кінчався над коритом Дністра, мав бути отвором каналу їхньої втечі, що починався на відповідній висоті криниці. І так одна партія робітників копала криницю, а другі робітники копали канал у бік до Дністра, викидаючи землю разом на верх. Коли канал, з отвором до Дністра був уже готовий, частина невільників, сильніших і відважніших, утекла і скрилася в довколишніх лісах.
Я ту криницю часто оглядав, просліджував її будову і вгадував глибину, кидаючи до неї камінь, який падав до дна яких 17 секунд. Чи та криниця ще існує, не знаю, бо вже давно покинув я ті сторони”.
Про Чортополь писали у своїх працях український церковний історик А. Петрушевич та польський краєзнавець Ю. Зелінський. Останній вважав, що „магнатські садиби Потоцьких і Яблоновських - Чешибіси і Чортополь - у військовій історії Русі Червоної відіграли велику роль”. Очевидно, таємничий Чортополь проіснував до XV ст. і був зруйнований одним із нападів татар. Тому про нього й не згадується у судових документах „Актах земських і Бродських”, які містять інформацію майже про всі населені пункти.
На відстані 500-900 метрів від місця над Дністром, де розташовувалося спустошене татарами селище, у кінці XIV ст. виник хутір села Делієва - Вовчків (первісна назва Вовче). Відомо про нього, в основному, зі збірника судових вироків, які дають скупу інформацію про події, що відбувалися з його жителями. Уперше в історичних джерелах населений пункт згадується в 1404р. у зв'язку з тим, що власник „дібр Вовче” Добеслав із Делієва мав послати 7 своїх підданих на суд у Галич. У 1436р. хутір належав Янові Колі з Делієва. Він судився зі шляхтичем Адамом Кроми-довським із-за захоплення ним 4 фільварків: Делієва, Тумира, Тренчого та Вовчого і виграв процес. Після смерті Яна Колі його сини в 1443р. поділили між собою батьківські маєтності. Село Вовче дісталося наймолодшому з них - Янові на прізвисько Билінка. Через 25 років після розділу, щоб довести правомірність володіння дідичними землями, він пред'явив у суді привілей на вищезгадане село, наданий його предкам ще князем Владиславом Опольським (1372-1380), і грамоту на його підтвердження, підписану польським королем Казимиром Ягеллончиком. Привілей визнали дійсним, а, отже, можна стверджувати, що Вовчків існував уже в останній чверті XIV ст. Ще одна згадка про село датується 1473 роком. Тоді шляхтичі Зигмунт із Підсоснова і Маргарита з Делієва подали в суд на шляхетного Яна з Волчкова через те, що він дозволив осісти у своєму фільварку селянину-втікачеві Сеньку.
У XVI ст. населений пункт дуже розрісся. Люстрація Галицької волості за 1515р. повідомляє, що Вовчкову належало аж 7 ланів землі. На той час це була досить велика власність. З люстрації 1578р. дізнаємося, що попередник Маріямполя належав до групи сіл патронату міста Мартинова, якими продовжували володіти нащадки Колів.
У 1594р. Вовчків, як і сусідні Чешибіси, був спалений татарами, але завдяки старанням дідичів швидко відбудувався. Намагаючись якомога скоріше відновити втрачене майно, вони обклали своїх підданих надмірними данинами, сплатити які населення через бідність не могло. Уже через 30 років після спалення села (тобто у 1624р.), доведені до відчаю панською сваволею селяни напали на шляхетський двір, захопили панське добро, підпалили млин і вирубали частину лісу. Довгий час, у зв'язку з цією справою, жителів села тягали по судах. Не дозволили покарати селян лише нові татарські напади.
Починаючи з 30-х років XVII ст. населений пункт належав шляхтичеві Теодору-Андрію Белзецькому. У 1638р. він домігся надання Вовчкову міського статусу. Магдебургське право надав містові своєю грамотою король Ян ІІІ Собеський у 70-х роках XVII ст.
Дитинцем нового містечка був красивий дерев'яний замочок Божий Видок, зведений Белзецьким на одному із пагорбів, що на північ від Вовчкова. Від назви замка населений пункт теж стали іменувати Божий Видок. Разом із братом Бонавентурою-Костянтином власник Вовчкова вів жорстоку родинну війну проти двох інших своїх братів - Олександра-Станіслава та Евариста-Яна. У 1645р. в одному з боїв він захопив Евариста в полон і ув'язнив у Вовчківському замку, а його майно і замок у Турці оголосив своїм. Протримавши брата у замку два тижні, він відвіз його до Львова, де продав як зброяра-простолюдина.
Друга половина XVII ст. для Галичини була надзвичайно важкою. Найбільших бід зазнавало населення міст і містечок. Постої військ, татарські напади, епідемії, пожежі виснажили до краю городян. Щоб якось захистити свої права, вони об'єднуються у ватаги і нападають на маєтності визискувачів. Не були винятком у цьому плані й жителі Вовчкова. У 1655р. разом із мешканцями сусідніх сіл вони зненацька напали на замок у Єзуполі, виломили браму і захопили майно навколишньої шляхти. Через два роки загони козацького полковника Антона Січлоса, до яких приєдналися ватаги місцевих селян ще раз руйнують Єзупіль і Вовчків-Божий Видок. Довершив спустошення цих міст турецький напад 1676р. Турки і татари розрушили замок і зрівняли містечко із землею. Кілька десятків селян і городян повернулися на старе місце і сяк-так відбудували свої будинки. Щоб відродитися повністю населений пункт потребував великої фінансової дотації.
Слід відзначити, що у 1676р. були захоплені майже всі форпости Галичини. Зумів вистояти лише добре укріплений Потоцькими Станиславів. Довгий час галицькі міста не могли отямитися від нападів, а турки й надалі своїми наскоками не давали зосередитися на відбудові. У 1683р. вони доходять аж до Відня. Населення скупчується у містах-фортецях. Місто Пілявітів -Станиславів перетворюється на неофіційну столицю краю. У ньому різко зростає чисельність населення. Тут оселяються купці, Зводять будинки шляхтичі й духовенство. Однак не вся знать вітала піднесення міста Потоцьких. Прихильники коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Яблоновського рекомендують йому, на противагу місту Ревери, побудувати свою фортецю над Дністром. Вони розраховували на те, що судноплавний Дністер сприятиме швидшому притоку населення в нове місто, аніж маловодна Бистриця у Станиславів. Коронному гетьману переконувати короля в необхідності закладення нового форпоста довго не прийшлося. Вимагала цього ситуація, та й з правителем Польщі коронного гетьмана поєднувала давня дружба. У 1691р. король передає зруйноване містечко Белзецьких Божий Видок-Вовчків краківському каштелянові, великому коронному гетьманові Станіславу Яну Яблоновському (1634-1702) і надає йому привілей на закладення тут фортеці. Невідомо хто порадив військовому міністру Польщі побудувати її на високих кручах, де майже прямовисні береги ріки з двох сторін утворювали неприступний бастіон, але місце було вибрано найідеальніше.
Хто-зна, як би склалася доля Станиславова якщо б у 16У9р. не припинилися турецько-татарські напади. Адже Маріямпільська фортеця була набагато неприступнішою за Станиславівську. До того ж С. Яблоновський зібрав у ній великий арсенал зброї. Жодного разу гарнізон новозакладеного міста не капітулював перед ворогом. Однак напади припинилися, притік населення зменшився. Для подальшого зростання Маріямполю необхідно було включати економічні чинники. Та на жаль, власниками міста стають люди далекі від розуміння цього та немічні в економічних потугах.
3. Внесок Яблоновських у розбудову міста
З 1691р. майже 190 років Маріямполем володіла князівська династія Яблоновських, представники якої заклали містечко й сприяли його зростанню. Тому подамо про цю родину детальнішу інформацію.
Давній польський рід Яблоновських походив із с. Яблонова, що у Млавському повіті на Мазовші (Польща). Від цього населеного пункту перші нобілітовані рицарі й отримали своє прізвище. Належали Яблоновські до гербового братства, яке використовувало геральдичний знак Прус III (інакше Нагода). Серед нащадків мазовецьких рицарів було багато визначних особистостей: полководців, державних діячів, письменників. Простежимо як розвивалося генеалогічне дерево династії.
Генеалогічне дерево родини Яблоновських
1. Мацей (619) - ротмістр королівський, засновник містечка Яблонова на Покутті.
2. Ян Станіслав (1647, Варшава) - підчаший королеви Цецилії Ренати, мечник коронний, маршалок сеймів.
Др.Анна з Остророгів.
3. Станіслав Ян (1634-1702) - пан на Яблонові й Острозі, каштелян краківський (1693) і гетьман великокоронний, воєвода Руський (1664), засновник м. Маріямполя.
Др. Маріанна Казановська (|1687). Шл. 1658.
4. Станіслав Кароль - обозний коронний. Бездітний.
Др. Маріанна Потоцька.
5. Ян Олександр-хорунжий великокоронний.
6. Ян Станіслав (1669-1731) - пан на Острозі і Підкамені, дідич Маріямполя Вовчкова, Деліїва, Ланів, Тумира, Водників, Баранівки, Стриганців і Рожева, намісник восьми староств, хорунжий надвірний коронний (1687), хорунжий великокоронний (1692), воєвода Волинський (1695) і Руський (1697), канцлер великокорониий (1706-1709), сенатор, мемуарист, перекладач байок Езопа, письменник і поет, політолог і теолог, фундатор монастиря бернардинів у Фразі на Рогатинщині.
Др. Іоанна де Бетуене, донька французького посла у Польщі.
7. Ельжбета.
8. Анна.
9. Ядвіга.
10. Ян Каетан (1699-1764) - власник міст Маріямполя і Єзуполя, староста чигиринський (1736), воєвода Брацлавський (1754), фельдмаршал військ австрійських, сенатор, письменник, поет, гранд іспанський, кавалер орденів Золотого Руна, Білого Орла і баварського Святого Губерта.
І др. Тереза Вільгорська (1-1749).
ІІ др. Анна із Сапегів (1727-1802), шл. 1750 р. - після смерті чоловіка одідичила Маріямпіль.
11. Станіслав Вінцент (1692-1754) - граф і барон на Богушовці, Большовці, Леньові, Єжові, Плужанах і Кривині, князь на Острозі, Нижньові й Ракаці (30 квітня 1744р. отримав титул князя Священної римської імперії), староста білоцерківський, межиріцький, свіцький, полковник королівський, воєвода Равський (1735), сенатор, поет, фундатор монастиря паулінів у Нижневі на Тлумаччині (1740), кавалер ордену Білого Орла.
Др. Дорота з Бронішов гербу Венява, донька маршалка конфедерації великопольської.
12. Дмитро Іполит (1706-1788) - пан на Стрілиськах, Підкаменю, Фразі і Гнівозові, староста бецький, ковельський, вишнівецький, баковецький, кавалер орденів Білого Орла, святого Станіслава і святого Губерта.
Др. Катерина з Мицельських гербу Доленга, донька старости копинського.
13. Антон Хризостон Барнаба (1732-1799) - князь на Єзуполі, Нижневі, Кривині, Плужанах, Гуті, Аннополі та ін., староста бузький, свіцький і чигиринський, посол сейму, маршалок трибуналу пьотрковського (1768), воєвода Познанський (1760), каштелян краківський (1782), сенатор, посол Барської конфедерації у Відні (1772), мемуарист, кавалер орденів Білого Орла, святого Станіслава і святого Губерта.
І др. княгиня Анна із Сангушків (|1768) гербу Погоня, донька підскарбія надвірного литовського.
ІІ др. Текля з Чапліков (1820) гербу Кірдея, донька маршалка сейму і ловчого великокоронного. Шл. 1769.
14. Кароль (1768-1841) - князь на Острозі на Волині.
Др. Текля з Чацьких гербу Свінка.
15. Мацей (1757-1844) - ротмістр кавалерії народової, консиліяр уряду тимчасового в Галичині (1809), перфект департаменту любельського (1812).
Др. Маріянна-Елеонора із Шептицьких (1769-1843). Шл. 1784.
16. Тереза -дідичка Єзупільського ключа сіл. У1816 р. продала його Юлії із Лянцкоронських.
17. Станіслав Павло (1762-1822) - князь на Аннополі на Волині, генерал-майор військ коронних, шеф гвардії пішої литовської, посол Польщі в Прусії (1790-1795), сенатор (1788-1789), каштелян краківський, кавалер орденів Білого Орла, святого Станіслава і святого Губерта.
Др. Теодора з Валевських (1826) гербу Колюмна, донька маршалка конфедерацїї барської, воєводи Сірадського. Шл. 1792.
18. Максиміліан (1785-1846) - князь, шамбелян австрійського цісаря і російського імператора, каштелян і воєвода королівства Польського (1825-1831 ), дорадчий сенатор у Росії (1831), великий міністр двору, президент Герольди королівства Польського, кавалер орденів святого Станіслава і святої Анни.
Др. Тереза з Любомирських.
19. Кароль (1799-1850) - князь на Острозі.
Др. Пелагея з Потоцьких гербу Пилява (1830).
20. Людвік (1784-1868) - князь (14 грудня 1820р. отримав підтвердження князівського титулу Австрією), конюший великокоронний галицький (1817), шамбелян (1831), таємний радник цісаря (1833), повноважний посол Австрії у Неаполі, кухмістр великокоронний галицький (1834), кавалер ордену Леопольда.
І др. Кароліна з Войнів (1786-1840) гербу Триби.
ІІ др. Людвіка Донна де Марін (1813-1843).
21. Антон Михайло Костянтин Амброзій Адам (1793-1 855) -князь (29 березня 1844р. отримав підтвердження князівського титулу Росією), шамбелян і віце-референт королівства Польського, член. „Патріотичного товариства” у Варшаві, що мало зв'язки з декабристами Росії.
Др. Павяіна з Мнішків (1798-1863) графиня, донька маршалка великокоронного, шл. 1818.
22. Станіслав (нар. 1799) - князь, капітан артилерії кінної гвардії.
Др. графиня Марія з Велопольських.
23. Владислав (1818) - князь.
24. Антон -князь.
25. Артур (1825-?).
26. Маврикій (1809-1868) - князь, шамбелян (1833), полковник військ австрійських.
І др. Анна з Джубертенів (1800-1845) донька банкіра.
ІІ др. Йоанна з Кернів (1 831 , Відень-?), шл. 1 852.
27. Кароль (1807-1885, Львів) -князь, шамбелян (1832), депутат станів галицького грона магнатів(1842-1843), маршалок великокоронний галицький (1847), пожиттєвий член ізби панів (1861), таємний радник цісаря (1863), президент акціонерного товариства Львівсько-Чернівецької залізниці (1879), кавалер ордену Великого Хреста і святого Григорія.
Др. Елеонора зі Скарбеків (1816-1870) донька Ігнатія Скарбека, власника Бурштина – вельможна пані Хреста зіркового (1853), шл. 15.10. 1834. В подарунок від чоловіка отримала маєтності в Маріямполі.
28. Станіслав (1836-?)- князь.
29. Кароль Владислав (1834-?) - князь, управитель замку короля Волощини.
30. Кароліна (1842-1892, Краків) - княгиня на Хом'яковій, Острині, Пшеничниках в Тлумацькому повіті і Вільшаниці в Станиславівському повіті, вельможна пані Хреста зіркового (1868).
Чол. Йосип Гусаржевський гербу Прус, шл. 1864.
31. Станіслав Марія Фердинанд (1846, Бурштин-1909) -князь на Бурштині, Тенітниках, Настащині, Юнашкові, Озерянах, Куничах, Куропатниках і Людвиківці в повіті Рогатинському, поручник уланів війська австрійського.
Др.. Ядвіга (нар. 3.08. 1848, Варшава) гербу Радван донька Генріха Стецького - археолога й нумізмата, шл. 8.08. 1876, Львів.
32. Марія Елеонора Кароліна Софія (1877, Бурштин-?) -княгиня.
Чол. Н. Горальський.
33. Станіслав Марія Людвик Матій (1879, Бурштин-1921, Бурштин)-князь на Бурштині.
Др. Ядвіга гербу Гоздава, донька головного інженера шляхів сполучення грецьких провінцій Епіру й Тессалії Зигмунта Мінейко.
34. Елеонора Марія Ядвіга Павліна (1884, Бурштин-?) - княгиня.
Чол. Юліан Бельський.
35. Кароліна - княгиня.
Чол. барон Адам Гейдель.
36. Марія -княгиня.
Чол. граф Станіслав Ценський.
37. Софія - княгиня.
Чол. Ксаверій Пусловський.
38. Тереза -княгиня.
Засновник Маріямполя Станіслав Ян Яблоновський народився 3 квітня 1634р. в с. Лука коло Яблонова в землі Галицькій. Цей польський магнат був на свій час дуже освіченою людиною. Він закінчив Краківську академію та політехнічну школу в Парижі, де студіював фортифікацію та інженерію. Будучи коронним гетьманом (фактично військовим міністром Речі Посполитої), приділяв велику увагу охороні східних кордонів країни від турецько-татарських набігів. Досяг значних успіхів у військовому мистецтві. Розробляв стратегію атак гусарських полків під Хотином (1673) і Віднем (1683).
Станіслав Ян Яблоновський
Укріплюючи обороноздатність краю, С. Яблоновський будував нові села і містечка, а для їх оборони споруджував й утримував частково власним коштом ланцюг фортів, збудованих вздовж Дністра. Найнеприступнішою фортецею мав стати Маріямпіль. Нове місто розпочали будувати із твердині. Для зведення фортифікаційних споруд у Маріямполі, коронний гетьман запросив майстрів-будівельників з усього Підкарпаття. Османська імперія ось-ось мала знову напасти на Галичину, щоб відновити свої сили. Спорудження фортеці велося ґрунтовно, але прискореними темпами. Контролював хід робіт сам С. Яблоновський, який мав відповідну освіту і добре розумівся на фортифікації. Більшість майстрів, дбаючи про безпеку рідних, привезли у містечко свої сім'ї і звели сякі-такі оселі. З того часу Маріямпіль на кілька століть став містом будівельників.
Замок виріс на місці сторожової вежі міста Вовчкова, неподалік від давнього поселення Чортополь - на високому пагорбі над крутими схилами лівого берега Дністра. Споруджена за всіми правилами фортифікаційного мистецтва твердиня, мала форму правильного прямокутника в плані. По її кутах знаходилися 4 башти. Потрапити у замок можна було через дві в'їзні брами із підйомними мостами. Товщина стін замку складала 2-3, а висота - 4-5 метрів. Південну й південно-східну сторони захищав також глибокий і широкий рів. Реконструкцію плану фортифікаційної споруди здійснив в 2003 р. археолог, кандидат історичних наук В. Рубан. Із плану чітко видно, що частина замкових стін сповзла по схилу гори.
Маріямпільськии замок. Реконструкція плану В. Рубана
На відстані 400-500 метрів від замку було викопано рів, насипано вал і збудовано на ньому міські укріплення, що захищали Ринок і прилеглі до нього вулиці. Насипи цих міських валів й досі прослідковуються в деяких частинах села.
Замурована пішохідна брама замку. Фото В. Рубана
В підошві Замкової гори закладається прямокутна в плані Ринкова площа. Спочатку в ній проводили торги, а згодом спорудили ратушу. Поступово престижні місця навколо головного майдану міста скуповують єврейські купці й багаті шляхтичі. Вовчків стає передмістям Маріямполя.
Першими, розібравши для будови своїх домів руїни форталіції Белзецьких, поближче до новозакладеного замку переселилися жителі містечка Божий Видок. На запрошення Яблоновського в місто прибули колоністи-мазури (оселилися переважно у Вовчкові), а також - заможна і збідніла шляхта (зводила свої оселі неподалік від замку). Нащадки цих шляхетських родів відігравали в історії Маріямполя досить вагому роль. На початках, знать вкладала в розбудову міста свої капітали, сприяла розвитку освіти й культури. Згодом нащадки вищих станів стали перешкоджати приходу торговців. У Маріямполі шляхта не дозволила купцям домогтися таких привілеїв, які у Станиславові мали вірменські й єврейські купці і цим частково призупинила розвиток містечка.
3 квітня 1702 р. у Львові через відновлення рани, отриманої в Данії помер засновник міста Станіслав Яблоновський і був похований у львівському костьолі єзуїтів. З його смертю померла мрія про піднесення міста Марії над іншими містами Прикарпаття.
 |