Маріямпіль - місто Марії
Меню сайту
Погода
Календар новин
| « Квітень 2024 » | ||||||
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |
| 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 |
| 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 |
| 29 | 30 | |||||
Пошук
Наше опитування
Кнопка сайту
Статистика
1. Перетворення міста у релігійно-просвітницький центр за Яна Каєтана та Анни Яблоновських
Маріямпіль успадкував один із синів Станіслава Яблоновського - воєвода Руський, вчений і письменник Ян Станіслав (1669-1731). Через зайнятість державними і військовими справами він рідко бував у закладеному батьком місті й облишив ідею вибудувати місто-прототип Станиславова. Коли й приїжджав Я. Яблоновський в Маріямпіль, то в основному опікувався фортифікаційними і релігійними об'єктами. У 1703р. він приїхав у місто Марії і наказав відновити мури замку. Згодом за його вказівкою у місті споруджено дерев'яний парохіяльний костьол Святої Тройці і вміщено образ Богоматері Маріямпільської на його головному вівтарі. Костьол був обнесений муром і таким чином утворив ще один фортифікаційний редут на шляху до замку. У 1726р. Ян Станіслав домігся перенесення садиби римо-католицької парохії з Делієва до Маріямполя.
Близько 1703р. населений пункт вже мав герб, який використовувався на міській печатці. Він був „промовистим" і відображав назву поселення, пов'язану з Богоматір'ю. Первісно на гербі зображалася сцена оплакування Марією Ісуса, згодом - Богоматір з Дитям. Поле щита було синім, фігури золотими. Найвірогідніше, дещо згодом до герба додали зображення родинного знаку Яблоновських -Прус ІІІ у окремому щиті.
Герб міста Маріямполя 30-х років ХХ ст.
Син Яна Станіслава брацлавський воєвода Ян Каєтан Яблоновський (1699-1764), одідичивши місто, у 1731р. переїхав сюди на постійне проживання. Як і дідусь, він відзначався великою побожністю й жертовністю, але був безпомічним в господарських справах. Він зробив дуже багато для підняття духовності маріямпільців, але не зміг нічого вдіяти із процесом збідніння шляхти, яку оселив у місті ще його дідусь.
Ян Каєтан Яблоновський
У перші роки перебування у родовій осаді він наказав перебудувати деякі приміщення замку, однак так, щоб він не втрачав своєї обороноздатності. Багато зусиль і коштів Ян Каєтан спрямовував на утвердження релігійних організацій. Він виділив кошти для будівництва мурованого парохіяльного костьолу святої Трійці, у який було перенесено образ Богородиці. Не останню роль відіграв власник міста в тому, що образ почав проявляти свої чудотворні оздоровлюючі й очищаючі властивості. У 1737р. комісія, що складалася із вищих духовних осіб, офіційно зарахувала образ до сонму чудодійних. До містечка потягнувся численний потік паломників.
Чималий зиск від паломників мали городяни. Однак на цьому Ян Каєтан не зупинився. Перебуваючи у 1742р. в Польщі, він знайомиться із представниками ордену капуцинів і запрошує їх у місто. У Маріямполі власник містечка допоміг їм придбати земельну ділянку і через чотири роки спорудити на ній монастир і мурований костьол (1746р.), виділивши на зведення святині чимало коштів. Для костьолу колятор закупив красивий образ святого Віктора.
Костьол капуцинів
За задумом дідича капуцини мали перетворити населений пункт у духовно-освітній осередок краю. У 1753р. при монастирі закладено один із небагатьох вищих навчальних закладів на Галичині - колегіум із класом філософії, а через 10 років в ньому відкрито клас риторики. З різних міст Польщі й України в монастир прибули викладачі й студенти. Заснований монахами колегіум користувався високим авторитетом серед місцевої знаті.
Не бажаючи поступатися своєму чоловікові першістю у справі благодійництва, Тереза Яблоновська із роду Вільгорських запросила в 1746р. у Маріямпіль сестер милосердя з Ордену хариток, виділивши їм із свого віна суму 60 тис. зл. Монахині опікувалися школою для осиротілих шляхтянок і шпиталем для убогих.
Тереза Яблоновська з Вільгорських
Дідича Маріямполя навколишня шляхта та й городяни вважали досить дивакуватим і занадто богобоязним. У 1762р. при парохіяльному костьолі він заснував притулок для трьох престарілих бідняків, а ще через кілька років на одній із площ містечка встановив скульптуру свого патрона - святого Каєтана. На майдані Каєтаник цей пам'ятник простояв близько 200 років.
Після смерті дружини - Терези з Вільгорських, Ян Каєтан Яблоновський пошлюбив у 1750р. молодшу за нього на 27 років красуню Анну з вельможного роду Сапег. Вони прожили у шлюбі 14 років. Але й із цією дружиною у власника Маріямполя не було дітей. Тому він після своєї кончини заповів родовий осередок Анні, а після її смерті - нащадкам рідних братів Станіслава Вінцента (№11) та Дмитра Іполита (№12). Помер Ян Каєтан у віці 65 років і був похований у крипті костьолу капуцинів у Маріямполі.
Після його смерті, ще досить молода друга дружина - Анна активно взялася за реорганізацію господарства. Однак „шпильки в колеса” їй вставляли племінники, які теж мали в місті частку свого майна. Контроль за збереженням маєтку здійснював задерикуватий Антон Барнаба Яблоновський (№13). Розмірений ритм життя князівської родини порушили й політичні події в світі.
З 1772р. галицькі землі ввійшли до складу Австрійської імперії. Упродовж тривалого часу Маріямпіль був центром австрійської адміністративно-територіальної одиниці - циркулу. У маріямпільському замку майже на 150 років осідає військовий гарнізон. В місті виростають нові будинки, збільшується кількість жителів. На 1785р. в Маріямполі вже проживало 1332 жителі і було 218 будинків. Це лише на 83 будинки менше, ніж у Галичі. Тоді ж згідно з цісарським указом про закриття малочисельних монастирів покинули Маріямпіль капуцини. Кляштор мали посісти сестри милосердя, однак губернські органи влади віддали його військовим під склад.
У 1786р. Анна Яблоновська домоглася від австрійських властей підтвердження привілеїв, наданих містечку ще за Яна ІІІ Собєського та інших королів у 1647-1696рр. Для активізації торгівлі вона запросила в Маріямпіль єврейських купців. Вони забудували Ринкову площу крамницями-помешканнями. В цілому єврейська громада творила окремий світ, в якому рабин був і духовним наставником, і війтом, і суддею.
За вказівкою Анни, на місці в'їзної вежі замку побудували палац. Мистецтвознавці вважають, що найдавніші фрески на стінах цієї монументальної споруди зроблені в останній третині XVIII ст. До того ж польський мандрівник Еварист Куропатницький у своїй „Географії Галичини”, виданій у 1786р. зазначав, що на час відвідин містечка палац вже був побудований. У 1781р. Анна Яблоновська згодилася відступити Маріямпіль і Єзупіль на користь Антона Барнаби і його стрия Дмитра, якщо вони заплатять їй 14 річних доходів наперед. Але пізніше княгиня передумала. Барнаба подав скаргу в шляхетський суд і у 1798р. виграв процес. Суд вирішив передати Єзупіль у власність позивача, а Маріямпіль та інші села - у власність нащадків Дмитра Іполита. Однак суд перервав давню суперечку в справах маєтностей надто пізно. Через кілька місяців після суду помер Барнаба, трохи згодам померла й Анна.
Так закінчився відносно спокійний будівничий етап в історії Маріямполя. Йому на зміну приходив період соціальних катаклізмів та нестабільності.
2. Монастир чину капуцинів
У 1742р. власник Маріямполя Ян Каєтан Яблоновський, перебуваючи в Любліні, познайомився з незнайомим монашим чином капуцинів і запросив його представників у своє містечко. Князь купив у греко-католицького пароха Сочинського за 600 зл. р. земельну ділянку для будівництва кляштору та подарував монахам частину своїх угідь. Уже в листопаді того ж року було зведено дерев'яний кляштор, а біля нього каплицю (освячена 15 жовтня 1742р.). Спорудження кам'яного кляштору та костьолу св. Антонія закінчено в 1757р.
Монахи вели активну місіонерську й культурно-освітню діяльність серед католицького населення. Шляхта навколишніх міст і сіл віддавала своїх дітей у колегіум (відділи філософії й риторики), що діяв при монастирі. В 70-х роках XVIII ст. з приходом австрійської влади монастир занепадає. У 1783р. цісарський радник Вацлав Ян Мергелік рекомендував закрити його, як такий що не виконує суспільно-корисної ролі. Цісарським декретом та губерніальним рішенням від 15 січня 1784р. монастир було ліквідовано. Капуцини залишили кляштор в серпні 1784р. і подалися до конвенту у Львові й Олеську.
3. Чудодійний образ Маріямпільської Богоматері
Упродовж кількох століть головним символом Маріямполя обох християнських громад, без сумніву, був мальований на полотні образ Маріямпільської Богоматері. Принесений в Маріямпіль ще його засновником, він тривалий час охороняв населений пункт від лиха і нещасть, додавав мешканцям сили й наснаги. Тож обійти його увагою в історії села було б непоправною помилкою.
Більшість мистецтвознавців схиляються до думки, що свій початок маріямпільська святиня бере з XVI століття і на її автора вплив роботи славетного Рафаеля Санті. Але є й такі, що датують появу твору ще давнішим часом. Ксьондз Г. Гоффманн вважав, що образ написаний візантійськими майстрами. Шематизми Львівської архідієцезії за 1930, 1932 і 1936 роки відзначають,, що образ „Маріямпільської Богоматері" відомий ще з XV ст. Польські історики появі образу в містечку Маріямполі завдячують одному з власників населеного пункту, краківському каштеляну, коронному гетьману Станіславу Яну Яблоновському (1634-1702). Від'їжджаючи у військові походи, він завжди брав з собою образ Богородиці з Ісусиком. У похідній імпровізованій каплиці реліквія супроводжувала Яблоновського у битвах під Хотином (1673), Журавном (1676), Віднем (1683), а також - у численних походах на Волощину, Поділля, Буковину. Воїни Яблоновського свято вірили в те, що образ приносить перемогу і додає військової наснаги. Реліквія дістала назву „Гетьманської”, „Рицарської”, „Переможниці”. Після припинення військових походів коронний гетьман помістив цей мистецький твір у придворну каплицю на замку. Зображення Богоматері з Дитям на руках стало головним елементом герба містечка. На ньому на повний зріст було зображено Діву Марію з Ісусиком на руках, біля ніг якої знаходився щит із родовим гербом Яблоновських.
Чудодійний образ „Маріямпільської Богоматері”
Син гетьмана Ян Каєтан Яблоновський (1669-1731) у 1721р помістив образ у збудованому на початку XVIII ст. дерев'яному парафіяльному костьолі Святої Трійці. У 1733р. образ плакав, чим спонукав маріямпільців до побудови великого мурованого костьолу на місці дерев'яного. Своєю магічною силою святиня стала притягувати не тільки військових, а й жителів навколишніх сіл. Образ оздоровлював хворих, очищав грішних, надавав віри зневіреним. Святиня стала офіційно вважатися чудодійною. З постанням при кляшторі капуцинів колегіуму місто відвідували відомі викладачі, письменники, полемісти. У першу чергу, їм показували гордість Маріямполя - образ Богоматері. Так слава цього мистецького шедевра поширювалась по всій Європі. Дружина фундатора кляштору капуцинів Тереза Яблоновська з Вільгорських справила для образу срібну корону й сукенку. У 1752-1788рр. ксьондз Войцех Білінський оздобив зображення Богоматері з Дитятком великою кількістю дорогоцінного каміння та помістив святиню під скло.
13 березня 1766р. о 10-й год. вечора отці капуцини зі свого кляштору бачили як парафіяльний костьол був освітлений неземним світлом і чули дзвони. Щось подібне спостерігала два роки перед тим поважана 80-річна жінка Катерина Модзеневська. Свідчення чудодійних властивостей образу Маріямпільської Богоматері зібрано у книзі В. Урбана „Образ Матері Божої Маріямпільської у Вроцлаві” (Вроцлав, 1981, польською мовою).
На початку XX ст. маріямполяни не знали про чудодійні властивості образу. Війни та соціальні катаклізми XIX ст. призвели до того, що святиню довгий час переховували, а згодом прикрили в головному вівтарі іншим образом. Для огляду „Рицарську Богоматір” відкривали тільки під час великих свят за допомогою спеціального механізму. Лише у 1927 р. образ винесли з костьолу на Замкову гору. Тут відбувалося урочисте дійство на честь польської армії. Розпочалося воно з літургії перед реліквією, привезеною у місто ще засновником Маріямполя.
У 1936 р. образ реставрував львівський художник Юрій Яніш. Після його оновлення ксьондз Марцін Босак задумав коронувати образ папськими коронами. Однак здійснити задумане перешкодила Друга світова війна.
Після закінчення війни з'явилася загроза вилучення предмету гордості багатьох поколінь маріямполян з костьолу й поміщення його в музей. Новий адміністратор римо-католицької парафії д-р Микола Вітковський і костьольний Станіслав Обач вивезли образ до Польщі. Спочатку він зберігався в костьолі у Глубчицах (Шлеськ), де його реставрували (художник Мар'ян Пацина). На початку 50-х років святиню перевезли до Вроцлава в каплицю сестер-назаретянок. У 1965р. „Рицарську Богоматір” перенесли в новозбудований 13-верхий костьол на П'яску. Цікаво, що переносили туди образ 4 єпископи, серед яких був майбутній Папа Римський, а тоді Архиєпископ Краківський - Кароль Войтила. Через 20 років після цього, невідомий, забравшись в костьол, зняв з образу срібні шати. Порадившись, невелика група емігрантів-маріямполян вирішила виготовити для образу нову сукенку, а згодом і подати клопотання про коронацію образу. Дозвіл на коронацію чудодійного образу дається тільки тоді, коли він є пам'яткою мистецтва, коли відзначається довгим, неперервним культом і має свою писану історію.
У серпні 1989р. стараннями уродженця Маріямполя о. Йосифа Грохальського вийшла з друку брошура „Станіслав і Маріямполь”. Навколо коронації чудодійного образу Матері Божої Переможниці з Маріямполя" (Вроцлав, 1989, польською мовою). Спеціальним листом папи Івана Павла II від 2 березня 1988р. було дозволено коронацію образу, ініціатором якої був митрополит Вроцлавський кардинал Генріх Гульбінович. Коронація відбулася у святковій обстановці 10 вересня 1989р. у присутності примаса Польщі Йозефа Глемпи і митрополита Краківського кардинала Францішка Махарського.
Вникаючи глибше у філософський зміст перебування на українській землі чудотворної ікони Богоматері, не можна заперечити її приналежності до скарбниці римо-католицької церкви — рушійної сили польської культури. Але не треба відкидати й того факту, що майже чверть тисячоліття образ перебував на етнічній українській території і майже століття знаходився у святині, де молились українці. Багатьом із них образ теж допоміг своєю чудодійною силою. Тож святиня є і частинкою нашої історії, яку треба знати, з яким би присмаком вона не була.
 |