Було колись наше село, кажуть старі люди,
Як містечко акуратне, був порядок всюди.
Не дай Боже, щоб сміттє хтось кинув на дорогу,
То на штраф би треба було продати корову. Бо за Польщі про порядок усі люди дбали.
Ксьондза, вчителя і війта усі ся бояли.
Ну а зараз - не ті часи, кого сі бояти?
Кожен вчителя і ксьондза може й обізвати.
У нас в селі кожен робить, що лиш забажає:
Сміттє сипле, де лиш хоче, бо він право має.
У нас в селі кожна вулиця свій смітник має,
Бо вулиця із вулицею у нас сі змагає.
Котра вулиця насипле якнайбільшу купу,
То з Америки дістане файну валюту.
Бо Америка з відходів будинки будує.
Ну, а наше село сміттьом вулиці блокує.
«Зимний рів» позасипали, сміттьом перекрили,
Колись туди люди влітку на спацер ходили.
Хто за нас поприбирає оті барикади?
Африканець чи англієць, чи вуйко з Канади?
Схаменіться, як так дальше будемо робити,
То вже наші внуки будуть на смітнику жити.
Я б радив, щоб село перейменувати.
Тото сміттє могло б нам якраз емблемою стати.
Якщо на одній із вулиць собак убивали,
То ту вулицю тому Псярнею назвали.
Ну якщо уже є Псарня,
Щоб село сі називало ,ну скажім, «Смітярня».
І вулицям треба також другі назви
...
Читати далі »
